Лист до рідної мови

Волик Марія

 Лист до української мови

Люба мово! Усім відомо, що ти є найціннішим скарбом кожного народу. Ще сповиточку чує немовля перші звуки лагідної колисанки рідною мовою  своєї матусі.

Рідна мово! Ти нагадуєш мені безкрайнє блакитне небо. Воно зі своєї висоти бачить усе та береже незліченну кількість найпотаємніших загадок, так само, як це робиш ти, наше святе Берегине. Небесне полотно є бездоганним, але іноді на ньому з’являються густі темні хмари. Ці тягучі дивовижі можна сміло порівняти зі словами, які засмічують мовні простори. Наразі питання про «засмічення» мови досить гостро постало перед освіченими людьми, які піклуються про майбутнє держави. Тяжко спостерігати, коли зневажливо ставляться до цінностей, що вирізняють наш прекрасний і миролюбний народ із-поміж інших.

О мово! Без тебе наше життя неможливе. Ти даєш нам змогу розвиватися та щодня пізнавати щось нове, за що я тобі безмежно вдячна. Шкода, що часто люди недооцінюють значення мови, хоча деякі не можуть і хвилини провести без розмов. Ми чуємо нові слова практично щодня, і здається, що мовний запас духовної скарбниці української нації є невичерпним. Мова – це джерело життя, яке котить свої бурхливі води ще з нашого раннього дитинства.

Рідна мово! Твоє солодке звучання нагадує густий медовий напій; ти маниш своїми чарівними барвами в будь-який час доби та будь-яку пору року. Серце розквітає від щирих українських слів, а душа здіймається у вир танцю та невимовної краси. Коли людина вільно володіє українською мовою, спілкується без суржику – це мимохіть викликає радісну посмішку, хочеться забути про всі свої справи, аби просто постояти поруч, щоб бодай ще хвилину насолодитися ніжними перлами, які сховані десь усередині тієї людини. Я сподіваюся, що надалі ми будемо більше уваги приділяти своєму мовленню та самовдосконалюватимемося.

А зараз повторимо стилістику на основі допущених учнями помилок у листах до рідної мови.