Захист науково-дослідницької роботи на ІІ етапі МАН

Патріотичні пісні

https://www.youtube.com/watch?v=uw2j8WXAzXE

https://www.youtube.com/watch?v=HeJZ8odzWtU

https://www.youtube.com/watch?v=yeHFHhAyCi4

https://www.youtube.com/watch?v=6TdXGL1wbLQ&index=2&list=PLQG3Yb_7pjPV9zK8fgHDug6SutJQUJ9DE

https://www.youtube.com/watch?v=K0njrV1c3Zg&index=5&list=PLQG3Yb_7pjPV9zK8fgHDug6SutJQUJ9DE

https://www.youtube.com/watch?v=VouDm1IiZPE

https://www.youtube.com/watch?v=QQcDtMGBwOw

https://www.youtube.com/watch?v=f8gPUJ7tHN4

https://www.youtube.com/watch?v=3phkrzppliA&index=4&list=PLW9jtKGnYEcSs8oACgkzmZTCBHq01KiUK

Відеоролики учнів "Як я готуюся до уроку української мови"

1. Як я вивчала українську мову влітку (автор ‒ Снігір М.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0B_0PzmvDEzquc010QTdSd0xLd0k/view?usp=sharing. – Назва з титул. екрана.
2. Як я вивчала українську мову влітку (автор – Сірик О.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0B_0PzmvDEzqua0Z5LUR0b0RqYlk/view?usp=sharing. – Назва з титул. екрана.
3. Як я готуюся до уроку української мови (автори – Карпенко А. та Кантур А.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0B_0PzmvDEzquN1NGLUhqOWNqV1U/view?usp=sharing). – Назва з титул. екрана.

Лист до рідної мови

Волик Марія

 Лист до української мови

Люба мово! Усім відомо, що ти є найціннішим скарбом кожного народу. Ще сповиточку чує немовля перші звуки лагідної колисанки рідною мовою  своєї матусі.

Рідна мово! Ти нагадуєш мені безкрайнє блакитне небо. Воно зі своєї висоти бачить усе та береже незліченну кількість найпотаємніших загадок, так само, як це робиш ти, наше святе Берегине. Небесне полотно є бездоганним, але іноді на ньому з’являються густі темні хмари. Ці тягучі дивовижі можна сміло порівняти зі словами, які засмічують мовні простори. Наразі питання про «засмічення» мови досить гостро постало перед освіченими людьми, які піклуються про майбутнє держави. Тяжко спостерігати, коли зневажливо ставляться до цінностей, що вирізняють наш прекрасний і миролюбний народ із-поміж інших.

О мово! Без тебе наше життя неможливе. Ти даєш нам змогу розвиватися та щодня пізнавати щось нове, за що я тобі безмежно вдячна. Шкода, що часто люди недооцінюють значення мови, хоча деякі не можуть і хвилини провести без розмов. Ми чуємо нові слова практично щодня, і здається, що мовний запас духовної скарбниці української нації є невичерпним. Мова – це джерело життя, яке котить свої бурхливі води ще з нашого раннього дитинства.

Рідна мово! Твоє солодке звучання нагадує густий медовий напій; ти маниш своїми чарівними барвами в будь-який час доби та будь-яку пору року. Серце розквітає від щирих українських слів, а душа здіймається у вир танцю та невимовної краси. Коли людина вільно володіє українською мовою, спілкується без суржику – це мимохіть викликає радісну посмішку, хочеться забути про всі свої справи, аби просто постояти поруч, щоб бодай ще хвилину насолодитися ніжними перлами, які сховані десь усередині тієї людини. Я сподіваюся, що надалі ми будемо більше уваги приділяти своєму мовленню та самовдосконалюватимемося.

А зараз повторимо стилістику на основі допущених учнями помилок у листах до рідної мови.

Учнівські гуморески «Як я готуюсь до уроку української мови»

Усенко Яна

До самої ночі…

Кожен день, і безупинно, я вивчаю мову,

Весь набір тяжких цих правил повторюю знову.

Сто разів перечитаю – далі практикую,

А в думках свій список мрій я постійно чую!

Спершу справа невідкладна – купатись у морі…

Ну а ввечері ж, звичайно, – прогулянка, зорі…

Раптом новина згадалась: «Iphone-7» вже існує,

«Не відмовилась від нього б», – думка фантазує…

Схаменулась, потягнулась – почала спочатку,

Прочитала, подивилась, зробила зарядку.

Зосередилась на мові: «Розповім, що згадаю…»

Але все ще у підручник оком підглядаю.

Подивилася на стелю, помітила пляму,

Потім плавно перейшла на кольорову гаму,

Не співпадає поєднання в різницю дюймову,

Тут ударить, немов струмом: «Я ж вивчаю мову!!!»

На годиннику дванадцять, я ще не здаюся,

Рідну мову плідно вчу, на неї молюся.

Позіхаю раз у раз, закриваю очі…

Отак вивчаю мову нашу до самої ночі.

Харченко Вікторія

Як я готуюсь до уроку української мови

Хочу розповісти вам про своє щоденне заняття – вивчення української мови. Урок із цього предмету в мене майже кожного дня, і тому щодня сиджу та гризу граніт науки. Та здається, що скоро цей граніт згризе мене, бо правила вже починають мені снитись. Наприклад, колись ми всім класом шукали помилки на вивісках, так я ще довго ходила й подумки виправляла їх. Але важливо не це, а ось що…

Отже, приходжу я з пар і починаю виконувати домашнє завдання. Розкладаю всі книжки та зошити навколо себе та й сиджу, як принцеса на горошині. Здається, що скоро з цих підручників я зроблю собі височезну гору.

Іноді я читаю лежачи, і тут неважко здогадатись, що зі мною трапляється. Так, моя персона засинає і зошит  падає на мене.

Коли ж пишу щось серйозне, дівчата починають сміятись, і тоді півгодини ніхто нічого не робить.

До речі, у нас у гуртожитку є серйозна проблема: раптово зникає гаряча вода, і поки я чекаю дива (увімкнення води), то встигаю вивчити всі правила з української мови.

Іноді дівчата в кімнаті голосно розмовляють, і тоді поняття й терміни змішуються з розповідями про собак і котів, хлопців та сосиски.

Найголовнішим аспектом вивчення є правильно покладений під подушку зошит. Я вірю в це, хоча це дитячі забобони.

А якщо я дивлюсь відеоуроки, то довго не можу виплутатись із всесвітньої мережі.

Вчу я зазвичай до опівночі. Звісно, що намагаюсь вивчити все, бо не дозволяє совість лягти спати, не повчивши уроки. Весело виконувати завдання в гуртожитку.

Ось так я вивчаю українську мову в ліцею.

Семенченко Василь

Як я готуюсь до уроку української мови

Вечір починається з того, що до моїх рук потрапляє книжка з української мови. Так запускається процес навчання до ЗНО.  Я інтенсивно й старанно намагаюсь вчити правила, і моя система навчання відрізняється від інших, адже зазвичай люди постійно змінюють пози: то сидячи читають, то по кімнатах з місця на місце ходять, як мій дід казав: «Тільки те й робить, що пил підіймає, а толку    ̶   нуль». От я й вигадав свою систему навчання: от навіщо самому напружуватись, ходити кудись за якимись знаннями, якщо можна книжку туди відправить (у неї ж і крил для того вистачає, і літає вона швидше). Так мій підручник політав через всі кімнати вдовж і впоперек. А кімнат в мене, уже на слово повірте, ой, як багато. Знань, напевно, спіймав, поки літав, більше, ніж в того, хто писав цей підручник.

Та це тільки підручник. А як домашнє завдання в зошит пишу, то взагалі пекло починається! Я за зошит, а його немає! Одного разу застукав свого пса, як він м’ясцем мазав мого зошита та між аркушів кісточок наскладав, то йому, наче сендвіч, той папір, із приправою. Я б і приніс на урок зошит, та куди ж там, ну як я можу пса голодним залишити, та й українська мова для нього як делікатес. Як з’їсть – то все нові лайливі слова вигавкує. А я йому й кажу, що там такого написано не було, то почерк такий у мене.

Ото я готуюсь і готуюсь, а воно ніяк! Тільки пес та підручник вчаться. І стараюсь же з усіх сил, а воно все ніяк. Та нічого! Моя методика дієва, час пройде – то мене пес усьому навчить, головне – щоб їв покраще.

Сірик Олександра

Підготувалася до уроку!

Усі друзі поспішають на вулицю грати,

А мені домашню з мови треба готувати.

Хоч я дуже полюбляю рідну мову вчити,

Та не хочуть правила зі мною дружити.

Ось беру конспект у руки, книжку відкриваю

І з натхненням сторінки вчити починаю.

Я ті правила важкі не хочу учити,

Бо ще маю справ важливих багато зробити.

Серіал улюблений я не пропущу,

Тож швидко із розв’язника  завдання спишу,

А ще зайду в мережу швиденько на хвилину…

І час відпочивати. Вже маю сну годину.

Й ось на уроці вчителька конспект перевіряє,

І мене відповідать до дошки викликає.

Я мовчу і винувато опускаю очі,

А вона не помічає, чути мене хоче.

«Ти зі мною зібралася грати у мовчанку?»

Я ж кажу їй, що учила до самого ранку,

А згадати я не можу, бо мені ще спиться.

На що вчителька сказала: «Сідай. Одиниця!»

Життєстверджуючий світогляд юних ніжинців

Одним із засобів формування оптимістичного сприйняття світу, віри у свої можливості є позитивні афірмації – життєстверджувальні формули конструктивного змісту. Колектив учнів Ніжинського обласного педагогічного ліцею створив таку формулу успіху для нашої України:

Моя Батьківщино, квітуча, незалежна, унікальна! Ми віримо у твоє світле майбутнє. Ти  обов’язково засія́єш на світовому небосхилі, довівши всім свою незалежність і самобутність. Незважаючи на те, що в країні зараз війна, ми залишаємось одним цілим, будемо боротись за мирне небо над головою, як би складно це не було. Свою любов до тебе доводимо наполегливим вивченням української мови та літератури, історії та культури рідного краю. Обіцяємо, що отримані на Батьківщині чи за кордоном знання й уміння обов’язково реалізуємо саме тут. Упевнені: усе буде добре! Прийде час, коли наш народ із гордістю називатиме себе українцями!

Національна символіка

Згідно з Конституцією України, державними символами України є Державний Прапор України (синьо-жовтий), Державний Герб України (тризуб), Державний Гімн України («Ще не вмерла України ні слава, ні воля»).

 Але кожен обласний та районний центр має свою символіку. Н-д, на гербі Чернігівської області, затвердженому 11 липня 2000 р., на срібному полі чорний двоголовий орел з червоними лапами і язиками, золотими очима і озброєнням (дзьоби і кігті), на головах – по золотій відкритій короні, а на грудях синій щиток із золотим оздобленням, на якому золотий знак засновника Великого князівства Чернігівського Мстислава Володимировича. Відповідно прапор Чернігова –  біле полотнище співвідношенням, у центрі якого розміщений чорний одноголовий коронований орел, що лівою лапою тримає золотий хрест.

На гербі Ніжина представлено на чорному коні Святого Юрія, у червоному плащі та червоних чоботях, який пробиває списом зеленого змія.  Прапор – синьо-жовто-малиновий, із зображенням білого Св. Юрія.

 Символами Ніжинського обласного педагогічного ліцею Чернігівської обласної ради є герб і гімн. Герб ліцею відображає індивідуальність навчального закладу, його історичні й культурні традиції. Це фігурний щит із жовтим  обрамленням,  поділений на чотири частини; зверху на жовтому фоні вказано рік заснування ліцею (1993). Орел символізує  безсмертя, мужність, далекоглядність і силу, розкрита книга – отримання знань, пелікан – вчителя, бджоли – кількість класів. Георгій  Побідоносець на коні, який вражає списом змія, – це втілення боротьби проти зла та захисту свободи. Унизу, на малиновій стрічці, написано латинськими літерами «Молодість, трудом і наполегливістю». Герб  ліцею поєднує голубий, чорний, жовтий, малиновий та білий  кольори, що символізують: голубий колір – символ краси і величі; чорний колір – символ пам׳яті, скорботи, скромності; жовтий колір – верховенство, велич, повага, багатство; малиновий – колір запорожців, символ щедрості, добропорядності; білий колір – символ чистоти і непорочності.

Тернистий шлях України до незалежності

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Це рядки з Державного Гімну України, написаного поетом Павлом Чубинським, музика до нього створена композитором Михайлом Вербицьким. Українці – оптимістична нація, тому вірять у світле майбутнє країни. В усі часи наші предки мужньо боролися за те, щоб їхні діти й онуки жили в незалежній державі. А як її сприймає сучасна молодь? Щоб отримати відповідь на це питання, ми попросили ліцеїстів написати твір «Тернистий шлях України до незалежності». Контент-аналіз робіт показав, що старшокласники сприймають Батьківщину як «самостійну», «незалежну», «демократичну», «молоду», «сильну», «гостинну» державу. Проте вважають її «виснаженою», бо «здобута свобода заснована на крові нашого народу: видатні історичні діячі віддали власне життя за щастя співвітчизників». На думку старшокласників, «країна подолала нелегкий шлях, який пролягає через тернові хащі»: Україна «змогла пережити періоди заснування Київської Русі, козацтва, роки Першої світової війни, післявоєнного часу та жорстоких репресій, голодомору та Великої Вітчизняної війни, історичні вторгнення, боротьбу з панами, довгі роки радянського режиму»; тривалий час вона була «частиною Російської імперії», тому «не могла розправити крила», «розвивалася в нав’язаних їй суспільно-політичних умовах». На жаль, «хочуть порушити цілісність держави з багатовіковою історією та глибоким корінням». Та учні впевнені, що «вона обов’язково стане на одному щаблі з найрозвинутішими державами». «Ніхто не зможе поставити нашу неньку на коліна»: «Україна була, є і буде в серці кожного патріота».

Чернігів

Чернігів – одне з найдавніших міст України, яке виникло 1300 років тому. Перша  письмова згадка про нього пов’язана з договором 907 року, укладеним між Візантією і Руссю після успішного походу князя Олега на Константинополь.

Неповторні історичні ландшафти, золотоглаві храми обласного центру є гордістю чернігівців, приваблюють тисячі туристів. 

Рідний Ніжин

І в гордості, що це твоя земля

Такої більш немає на планеті!

Куток для солов’їв і для поетів

Той рай земний, що душу звеселя.

                                      Анатолій Шкуліпа

Саме таким древнім, загадковим, дивовижним постає Ніжин. Місто увійшло до числа переможців конкурсу «7 чудес України. Історичні міста та містечка», організований Фондом Миколи Томенка «Рідна країна». «Тепер наше спільне завдання – перетворити Ніжин у туристичну перлину Лівобережжя й зберегти його унікальну історію та архітектуру», – зазначив депутат Олександр Кодола.

Древнє містечко Городище було засновано в ХІ столітті, за часів князя Володимира Святославовича.  Найдавнішими архітектурними пам'ятками є Миколаївський собор, Благовіщенський собор та ансамбль грецьких храмів – Михайлівська, Всіхсвятська, Троїцька церкви.
Отже, невеличке містечко Ніжин, що на Чернігівщині, – беззаперечно, одне із 7 чудес України, що вабить своєю древньою історією, святістю церков та соборів, унікальністю педагогічної освіти. 

«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя… Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі. Що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах», – так писав про річку Десна, що на Чернігівщині, Олександр Довженко. Проте наш рідний край багатий не лише розкішною природою, а й історико-культурними, архітектурними пам’ятками.